Технологія оздоблення буфами
                                 
Одним із давно забутих способів оздоблення жіночого та дитячого одягу є виконання буфів. Буфами почали оздоблювати свій одяг заможні люди в період середньовіччя.
В перекладі bouffer значить надуватися і стирчати. Ця декоративна техніка, яка прийшла до нас з народного одягу, в якому вона традиційно виконувалася на білизні, дитячому та жіночому одязі.
Цей вид оздоблення використовують для святкового вбрання, а також для прикрашення виробів домашнього вжитку. Випукла поверхня з чітким малюнком надає виробу святкового, урочистого вигляду.
Для виконання такого роду робіт необхідно традиційно однотонна тканина. Особливо добре виглядають буфи на атласних і бархатних поверхнях. В якості вишивальних ниток використовуються нитки різноманітної товщини та шнури.
Буфи на відмінну від зборок виконуються на самій деталі. Такий вид оздоблення несе не лише декоративне але й конструктивне навантаження. Буфи можуть одночасно замінювати виточки по лінії плеча, талії, а також по низу рукава (тоді вони мають вигляд манжети). Буфи можна виконати традиційним ручним способом із використанням машинних строчок.
                                                    Виконання буфів ручним способом
 Ручні буфи можуть мати різні малюнки, особливо для оздоблення суконь.
Розмічають буфи точками, або лініями зі зворотної сторони деталей. Кількість рядків буф залежить від малюнка. Відстань між рядами 0,8-1,0 см, між точками – 0,5 см. Точки в кожному ряду повинні знаходитись одна над одною.
Спочатку прокладають зметувальні строчки, при цьому голку вводять в тканину точно в точку, а виводять посередині між двома точками, після цього нитки затягують таким чином, щоб утворились склади згинами вгору. Склади повинні бути натягнуті, але настільки, щоб їх можна було пересунути
                 
Після отримання склад починають вишивати малюнок.

“Бджолині соти”
Для отримання вафельного малюнка, або малюнка під назвою “бджолині соти” закріплюють по черзі стібками хрест на хрест по дві складочки рядка, виконуючи 4-5 стібків в кожній закріпці. Малюнок буф виконують групами. Після вишивання нитки, якими виконували зборку, видаляють.

       


  
                                   Виконання буфів машинним способом


Машинні буфи бувають звичайні і зі шнуром.

Для отримання звичайних буф на деталях намічають декілька паралельних
ліній, кількість яких і відстань між ними залежить від моделі. Строчку прокладають по наміченим лініям з використанням спеціальної лапки для виконання зборки. Якщо такої лапки немає то строчки прокладають з лицьової сторони деталі, послабивши натяг верхньої нитки. Кінці верхніх ниток виводять на зворотну сторону деталі і стягують стібки виконуючи зборки. Зборки розподіляють рівномірно по всій довжині, кінці строчок закріплюють. В кінці строчок буф зі зворотної сторони деталі закладають і застрочують склади глибиною 0,1 см таким чином, щоб всі строчки буф ввійшли в шви зшивання складок.
 Для того, щоб буфи не розтягувались під час користування виробом, зі зворотної сторони підкладають тканину з основного матеріалу. Нитка основи повинна проходити вздовж строчкам буф. Розміри підкладки повинні відповідати розмірам і формі буф та деталі в готовому вигляді плюс припуски на шви і оборку зрізів.
                
                                                        Оздоблення одягу вишивкою та мережею.

  Останнiм часом особливо посилився iнтерес до народних традицiй, якi є складовою української культури. У всiх галузях мистецтва майстри постiйно звертаються до народних традицiй, шукають можливостi використовувати їх для створення нових виробiв , що вiдповiдають сучасним вимогам.
Особливо яскраво ця тенденцiя виявляється в пошиттi та оздобленнi саме жiночого одягу. Сучаснi дизайнери та модельєри проектують i виготовляють новий одяг, який задовольнив би бажання вимогливої жiнки.
  Народна вишивка захоплює довершенiстю своєї орнаментальної композицii, рiзноманiтнiстю i гармонiєю кольорового рiшення. Основною метою оздоблення виробу  є эбереження традицiйного розмiщення вишитих деталей на одязi.
   Вишивка – символ здоров'я,  краси,  щасливої долi, родової пам'ятi, любовi та святостi.
 З давніх-давен жінки оформляли вбрання і речі домашнього вжитку вишивкою та мережкою. Нею підрублювали серветки, скатертини, доріжки, подоли сорочок. Існує кілька видів мережки – прості прутики і досить складні, що утворюють вишукані узори.
Мережку можна виконати котушковими нитками, цупкість і товщина яких має відповідати цупкості і товщині тканини. Для батисту, маркізету, крепдешину рекомендуються нитки №60-80. Для льняних тканин на базі - №40-50. Можна вишивати мережку в одну в дві нитки. Останній варіант зручніший, коли закріплюють нитку.
Беруть нитку вдвічі довгу, ніж треба для вишивки, складають її навпіл і двома кінцями затягують у голку. На другому кінці нитки утворюється петля, яку закріплюють.
Нині мережка знову увійшла у моду і нею прикрашають блузи, спідниці, сукні.
Тим, хто бажає засвоїти прийоми вишивки, потрібно набратися терпіння і спробувати свої сили у виконанні різних видів мережок.
Щоб виконати мережку, на тканині підрізають кілька ниток основи або піткання (утоку) і витягують їх. Утворюється доріжка по горизонталі або по вертикалі, тобто по нитках основи або утоку . Ширину і довжину мережки визначають за бажанням або відповідно до фасону.
Основним прийомом мережки є стовпчики, які ще називають одинарними прутиками або стовпчиками. На початку і в кінці мережку закріплюють гладьовим валиком або петельним швом. Розпочинаючи вишивати так: закріплюють нитку, на голку набирають 4-6 вертикальних ниток, виводять нитку назовні і обкручують нитки стовпчика, стягуючи їх у снопик . Голку вколюють з виворотнього боку на дів горизонтальні нитки вище доріжки. Виколюють голку поряд з чотирма нитками, взятими на перший прутик. З наступних чотирьох ниток утворюють другий стовпчик і т.д.
Подвійний прутик відрізняється тим, що вертикальні нитики мережки обкручують і стягують по верхньому і нижньому краю доріжки, як одинарний прутик .
Роздільник-прутик, так звану мережку в розкіл, вишивають, як і одинарний стовпчик, але з протилежного боку доріжки беруть по дві нитки від одного прутика і по дві від наступного, ніби розколюючи цим стовпчики навпіл

              
                                                Оздоблення квітами.
   Квіти для оздоблення можна використовувати як у нарядному одязі, так і повсякденному. Все залежить від форми квітки, матеріалу з якого її виготовлено.
Троянду виконують у такій послідовності :
1.                        Викроюють косу смужку завширшки 9...19 см в розгорнутому вигляді і завдовжки 40-45 см. Складають смужку по ширині вивороток униз, зрівнюючи зрізи, зметують швом 0,71 см.
2.                        Згортають смужку у трубочку шар за шаром, як показано на малюнку 1, а, б, злегка стягують нитку змотування. Спочатку складають щільніше, а потім – вільніше, щоб троянда виглядала відкритою.
3.                        Закріплюють кінець смужки і нижню частину троянди зшивними стібками нитками в тон тканини.
4.                        Для виготовлення листків тканину викроюють по колу, діаметр якого 10...12 см. Складають тканину вдвоє лицьовим боком всередину, обшивають зрізи.
5.                        Прокладають рідку строчку і стягують нитки. Виправляють листки і пришивають до нижньої частини троянди .
Для троянди з окремих пелюсток необхідно заготовити 5-6 пелюсток різного розміру, викроєних по косій нитці .
                      Оздоблення китицями, помпонами.
Кінці пояса або зав’язок до горловини можна оздобити китицями. Як правило, китиці виготовляють з ниток, які витягують з тканини виробу або з ниток шерсті чи шовку. Для цього беруть певну кількість ниток шерсті чи шовку. Для цього беруть певну кількість ниток довжиною 10...18 см, складають їх удвоє і закріплюють у точці згину, прикріпивши до кінця шнура так, щоб кінці ниток йшли уздовж шнура. Потім іще раз закріплюють нитки, обкручуючи кінець шнура разом з нитками. Після цього нитки китиці відгинають назад (щоб були продовженням шнура), вирівнюючи навколо шнура і обв’язують угорі, утворюючи навколо китиці голівку. Низ китиці вирівнюють ножицями.
Помпони можна виготовляти з ниток муліне, шерстяних, бавовняних, а також витягнутих із залишків тканини виробу.
Спочатку креслять на картоні два кружки за розміром обхвату котушки, вирізають їх і роблять у них утвори. Відрізають міцну нитку 6...8 см завдовжки, роблять петельку і накладають її на кружок. Другий кружок накладають на перший так, щоб зрізи обох кружків збігалися, а петелька лежала між ними. На одержане таким чином подвійне кільце намотують за допомогою голки, нитки до тих пір, поки не заповниться отвір кільця. Після чого ножицями, або лезом розрізають нитки, і міцно зав’язують кінці петлі вузлом між картонними кружками. Надривають і виймають кружки, а помпон стріпують. Із пасма ниток можна скрутити шнур, закінчивши його помпонами або китицями.

            Об*ємнi оздоблення – рюшi, волани, кокiльє, жабо
   Оборки – це смужки тканини рiзної ширини, призiбранi з однiєї сторони i тiєю ж стороною приметанi до виробу.
   Оборками й воланами оздоблюють сукнi, блузки, спiдницi тощо. Викроюють її з основної чи оздоблювальної тканини. Оборки розкроюють по косiй, поперечнiй i повздовжнiй нитцi, використовуючи пружок для вiдлiтного краю оборки.
  У нарядних шовкових виробах для оборки, яку призбируватимуть, рекомендується розкроювати косу смужку, а для оборки, яку закладатимуть у складочки, - поперечну.
    Для обробки оборки пiд час розкрою до її ширини додаємо на шов i обробку краю 1,5-3см.
   Довжина її залежить вiд густоти тканини. Якщо оборку викроюємо з тонких i прозорих тканин, довжина оборок має бути в 2 рази бiльшою вiд довжини краю деталi, або фасонної лiнiї, до якої ї ї пришиватимуть; у густiших тканинах – 1,5рази. Якщо оборки закладають у складочки чи плiсе , то їх викроюємо в 3 рази довшими вiд лiнiї пришивання. Оборки бувають призiбранi й плесiрованi.
   Волани вiдрiзняються вiд оборок тим, що вони ширшi, й викроюють їх по колу або прямими смужками по косiй. Довжина волана по внутрiшнiй лiнiї кола повинна дорiвнювати довжинi лiнiї його пришивання.
   Рюш – це смужка тканини, призiбрана по серединi, рюш має два вiдлiтних краї.
  На вiдмiну вiд обори, рюш нашивають на деталь зверху та для його виготовлення використовують тiльки легкi, такi що драпiрються, тканини. Для бiльш рiвномiрного призбирування прокладають 2-3 паралельних строчки. Їх нашивають на деталь зверху. Пришивають рюш на машинi мiж лiнiями зборок. Рюш буває простий i фасонний
.
Кокiльє – оздоблення суто святкового костюма. Його використовують у поєднаннi з такими дорогими тканинами:
·        Оксамит,
·        Парча,
·        Важкий шовк,
·        Нiжне мережево.
Викрiйка має завиткоподiбну форму, що надає вiдлiтному краю бiльшої хвилястостi. Кокiльє можуть бути пришивними або знiмними.
  Жабо (вiд фр. Jabot – пташиний зоб) – це оздоблення блузи, сукнi, сорочки у виглядi оборок iз тканини чи мережива, котрi спускаються вiд горловини до грудей.
  Перша поява жабо в європейському костюмi вiдноситься до XVII столiття. Жабо на той час було невiд'ємною частиною чоловiчої бiлоснiжної сорочки, котра, у свою чергу, була ознакою багатства. Саме в цей перiод i сформувалась основна форма жабо: воно спадало до лiнiї талiї пишною хвилею, виступами або суцiльною оборку в дрiбну складку.
  Сьогоднi жабо – це переважно атрибут романтичного та ретро стилiв у жiночому й дитячому одязi.
   За формою i розкроєм жабо буває найрiзноманiтнiшим. Виготовляють його iз шовкових, шерстяних, штучних або синтетичних тканин, залежно вiд фасону виробу. Дуже ошатним буде жабо, заплiсероване в дрiбнi складочки; вишуканим – жабо-краватка.
  До одягу це зйомне оздоблення може крiпитися за допомогою гудзикiв, якщо воно на планцi, або за допомогою брошки.
  Принцип побудови жабо застосовують як елемент оздоблення штор. Тут використовують жабоцилiндр, трикутноподiбне жабо тощо.
  Жабо як елемент оздоблення можна побачити i на взуттi та сумках.
Вiдлiтний край жабо можна оздобити мереживом, зигзагоподiбним швом або використати атласну бейку.
                            Рiзновиди жабо
Розкльошене жабо
Жабо з мережива
Жабо з воланiв
                                             
                                                           

Знiмний комiр
  Як прикраса, комiр веде свiй родовiд iз намиста. У Стародавньому  єгиптi намисто – символ Ра, бога Сонця. Iєроглiф, що означав золото, нагадував комiри одягу фараона та його оточення. На Русi комiри пристiбними, рiзних розмiрiв. Високий комiр називався козирем.
  Високi масивнi комiри у виглядi наплiчникiв iз зображенням святих називалися «барми» i одягалися пiд час урочистостей царями та церковними сановниками найвищого рангу.
  У XIV i  XV столiттях вузький комiр – стiйка був типовим для жакетiв i чоловiчих плащiв у бургундському стилi. Зазвичай комiр робився iз хутра або оксамиту.
Бертi – облямiвка на зразок комiра по декольте дамської сукнi.
Комiр «а ля Марiя Стюарт» - мереживний, на дротяному каркасi.
Комiр «а ля Шиллер» - це звичайна назва для вiдкладних комiрiв чоловiчих спортивних сорочок.
Комiр «Млинове жорно» - широкий бiлий комiр, який щiльно прилягав до шиї, бере свiй початок iз iспанської моди. Шили його з тонкого полотна, робили складки, крохмалили або iнодi садили на дротяний карас.
Голiлла – спочатку пiдкладкапiд великий комiр. Пiзнiше носиться як самостiйний комiр – вузький, накрохмалений, округлий i пiднятий угору.
Косинка- використовується для прикриття декольте – карало (жакет iз довгими полами i напiвдовгими рукавами).
Лацкан – пiд перукою «алонж» комiр не видно, вiн втрачає свою функцiю , вiд нього залишається тiльки невеликий лацкан (вiдворот) попереду.
Манишка – драпiрує глибокий вирiз жiночих суконь.
Палантин – вiн робиться з мережив, шовку або оксамиту на теплiй пiдкладцi , iнодi на ватинi, часто оторочується хутром. Служить не тiльки для прикраси, але й для захисту вiд холоду.
      Знiмний комiр призначений:
для святкового вбрання;
для виступiв на конкурсах, святкових вечорах, презентацiях, виставках, тощо.
                                             Декоративна тасьма
   Вишивка тасьмою – один з дуже захоплюючий видiв рукодiлля, який нинi стає популярнiшим.
  Вперше вишивати шовковою тасьмою почали в минулому столiттi. У той час нею прикрашали парасолi, абажури, стебанi ковдри, а придворнi дами – свiй одяг.
    Випускається тасьма  в широкому асортиментi: шовкова, шерстяна, ткана й плетена, однокольорова, яскрава, орнаментна. Кожному стилю – романтичному, спортивному, фолькльорному, елегантному – вiдповiдають свої   види тасьми.
   Тасьму в виглядi стрiчки прострочують з обох сторiн на вiдстанi 0,1-0,2 см вiд краю. Попередньо   її наметують за намiченими лiнiями. Вона має  здатнiсть еластичного розтягування у всiх напрямках.
                                                                   Мереживо
    
Мереживо може бути як машинного так i ручного виготовлення. Цей вид оздоблення використовують в виглядi стрiчок рiзної    ширини i кольору. Мереживнi стрiчки можуть бути краєвими, одна iз сторiн  яких має рiвний край, а iнший – зубчастий, узорний. Краєвi мережива призначенi для обробки країв виробу або нашивання на вирiб з однiєї  сторони.
                                                                    



Аплiкацiя
   Оздоблення виробу кусочками оздоблювального матерiалу, нашитим вручну або пристроченим на швейнiй машинi за малюнком на лицевiй сторонi. На аплiкацiї   iнодi доводиться використовувать допомiжнi лiнiї, якщо потрiбно зобразити стебло, квiти, листя.   Їх можна видiлити за допомогою ручних стiбкiв. Маленькi деталi аплiкацiї  можна  з*єднувати з тканиною за допомогою клею ПВА.